Середа, 23.08.2017, 04:19

Оголошення
Меню сайту
2017- рік Японії
...
...
2016
Центр зайнятості
...
...
Цивільний захист
...
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 195
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Block title
Пошук
логін
пароль

Дослідницька та проектна діяльність учнів на уроках

Головний зміст дослідження у сфері освіти — те, що воно є навчальним. Це означає, що його головною метою є розвиток особистості, а не одержання об'єктивно нового результату, як у «великій» науці.

Якщо в науці головною метою є виробництво нових знань, то в освіті ціль дослідницької діяльності — у придбанні учнем функціональної навички дослідження як універсального способу освоєння дійсності, розвитку здатності до дослідницького типу мислення, активізації особистісної позиції учня в освітньому процесі на основі придбання суб'єктивно нових знань (тобто самостійно одержуваних знань, що є новими і особистісно значимими для конкретного учня).

В існуючій практиці нерідкі ситуації неадекватного концептуального оформлення існуючих успішних зразків освітньої діяльності. У методиках і формах класно-урочної системи серед учителів більш-менш вироблені загальні представлення про такі поняття, як рівнева диференціація, корекційно-розвиваюче навчання і т.д.

У відношенні методик, пов'язаних з організацією індивідуальної роботи з дітьми в основному за рамками базисного навчального плану, існує цілий спектр різних, часом взаємовиключних думок. Особливо часто плутають проектну і дослідницьку діяльність. Нерідко в публікаціях ці типи діяльностей так і йдуть — через союз «і», що створює в читачів відчуття їхньої тотожності, нерозрізненості друг від друга. Тим часом, вони принципово розрізняються.

1. Цілі і задачі дослідницької діяльності в сучасній освіті

У сучасних умовах, коли актуальне питання про зниження навчального навантаження дітей, значення терміна «дослідницька діяльність учнів» здобуває трохи інше значення. У ньому зменшується частка профорієнтаційного компоненту, факторів наукової новизни досліджень і зростає зміст, пов'язаний з розумінням дослідницької діяльності як інструмента підвищення якості освіти.

У навчальних планах окремих профілів у рамках часу, який виділяється на елективні курси, курси за вибором, повинні бути передбачені години на навчальні практики, проекти, дослідницьку діяльність. Метою даного виду діяльності є орієнтація на індивідуалізацію навчання і соціалізацію учня, на підготовку до усвідомленого і відповідального вибору сфери майбутньої професії.

Дослідницька діяльність в освіті використовується з метою залучити учнів до конкретики науки як професійної діяльності. Однак потрібно розуміти термін “дослідження” ширше, як один з універсальних способів пізнання дійсності, що сприяє розвитку і буттю особистості в сучасному динамічному світі. У цьому випадку воно виступає як навчальна практика, що використовує досвід, напрацьований наукою в сфері організації дослідження в конкретних предметних областях.

Важливе розведення понять дослідницька діяльність (яка найчастіше розуміється з погляду здійснення певного роду послідовних операцій) і дослідницька позиція. Зовсім не обов'язково, що в тривалій, багатоскладовій, формалізованій процедурі організації дослідницької діяльності розвивається саме дослідницька позиція. Освоєння визначеного алгоритму і норм діяльності не завжди сприяє перебудові світогляду і погляду на світ. На наш погляд, значимий розвиток саме дослідницької позиції, на основі якої учень буде вирішувати проблемні ситуації і вибудовувати свій шлях.

Якщо ми визначаємо основною задачею  —  включення дитини в активний процес пізнання світу, себе і себе у світі, то саме самостійність і активність пізнання з боку учня виступають ключовими показниками успішності освіти. Для розвитку такої самостійності учня в процесі пізнання важливою проблемою стає, з одного боку, питання про мотивацію школярів до пізнавальної діяльності, а з іншого боку - особливості позиції вчителя стосовно учня і процесу навчання. Це досить успішно вирішується при використанні в освітній практиці учбово-дослідницької діяльності.

Саме педагог задає форми й умови дослідницької діяльності, завдяки яким в учня формується внутрішня мотивація підходити до будь-якій виникаючої перед ним проблеми (як наукового, так і життєвого плану) з дослідницької, творчої позиції. З цього випливає, що одна з найбільш істотних задач — вирішення питання про способи формування внутрішньої мотивації, тобто інтеріорізації зовнішньої необхідності пошуку невідомого у внутрішню потребу.

При цьому викладачу  потрібно знаходити баланс між дотриманням наукової традиції (навчити школярів культурної традиції дослідження) і новизною, неординарністю і життєвістю постановки питання. Рішення такої задачі створює творчу проблему для самого вчителя. Найважливіше для вчителя — це не прокласти і відробити «працюючий» шлях у своїй педагогічній діяльності і зафіксувати його, а постійно розхитувати і відкидати наробітки, інакше почне губитися власний інтерес до дослідницької діяльності. Внутрішня мотивація й інтерес до проблеми дослідження в самого педагога — основа успіху реалізації дослідницької діяльності учнів.

Значимо для вчителя самому навчитися:

- створювати середовище, що провокує учня до самовизначення і самоврядування   

в ухваленні рішення;

- вибудовувати  спілкування з учнями, у якому буде займати значиме місце;

- провокувати появу питань і бажання знайти відповіді;

- вибудовувати довірчі відносини з учнями на основі взаємної відповідальності;

- враховувати інтереси і мотивації дитини;

        - давати учню право в прийнятті значимих рішень;

- розвивати в самого себе пристрасть до творчості.

2. Навчальне дослідження і наукове дослідження

У типовій освітній ситуації, що, як правило, визначає характер навчального процесу, реалізується стандартна позиційна схема «учитель» — «учень». Перший транслює знання, другий їх засвоює; усе це відбувається в рамках відпрацьованої класно-визначеної системи. При розвитку дослідницької діяльності ці позиції зіштовхуються з реаліями: немає готових еталонів знання, що настільки звичні для класної дошки: явища, побачені в живій природі, чисто механічно не вписуються в готові схеми, а вимагають самостійного аналізу в кожній конкретній ситуації. Це ініціює початок еволюції від об'єкт-суб'єктної парадигми освітньої діяльності до ситуації спільного збагнення навколишньої дійсності, вираженням якого є пара «колега-колега». Друга складова — «наставник-молодший товариш» припускає ситуацію передачі навичок практичної діяльності, пов'язаних з освоєнням дійсності від учителя, що володіє ними, до учня.

У дослідженні відбувається не пасивне сприйняття зведень, а активна взаємодія. Вчитель і учень повинні бути партнерами.

При побудові організації дослідження, у рамках освітнього процесу найбільш важливими стають наступні моменти:

-вибір теми дослідження, насправді цікавої для учня і співпадаючої з колом інтересів вчителя;

-гарне усвідомлення учнем суті проблеми;

-взаємовідповідальність і взаємодопомога вчителя й учня.

Важливо, щоб у процесі організації дослідницької діяльності учнів зберігалася ситуація предзаданної невідомості (як для учня, так і для вчителя), завдяки чому зовсім по особливому починає вибудовуватися вся система взаємодії учасників освітнього процесу.

Часто в публікаціях плутають проектну і дослідницьку діяльність. Нерідко ці типи діяльностей пишуть через союз «і», що створює в читачів відчуття їхньої тотожності, нерозрізненості друг від друга. Тим часом, вони принципово розрізняються: по способах організації, розумовим навичкам учнів, які можна розвивати з їхнім використанням, цінностям, що завдяки їм «вирощуються» у дітях.

Зафіксуємо основні поняття концепції розвитку дослідницької і проектної діяльності учнів.

Дослідницька діяльність учнів — діяльність учнів, зв'язана з рішенням учнями творчої, дослідницької задачі з заздалегідь невідомим рішенням (на відміну від практикуму, що існують для ілюстрації тих чи інших законів природи) і яка передбачає наявність основних етапів, характерних для дослідження в науковій сфері, нормована, виходячи з прийнятих традицій: постановка проблеми, вивчення теорії, присвяченій даній проблематиці, підбор методик дослідження і практичне оволодіння ними, збір власного матеріалу, його аналіз і узагальнення, науковий коментар, власні висновки. Будь-яке дослідження, неважливо у якій області природних чи гуманітарних наук воно виконується, має подібну структуру. Такий ланцюжок є невід'ємною приналежністю дослідницької діяльності, нормою її проведення.

Проектна діяльність учнів — спільна учбово-пізнавальна, творча чи ігрова діяльність учнів, що має за мету погоджені методи, способи діяльності, спрямована на досягнення загального результату діяльності. Неодмінною умовою проектної діяльності є наявність заздалегідь вироблених представлень про кінцевий продукт діяльності, етапів проектування: вироблення концепції, визначення цілей і задач проекту, доступних і оптимальних ресурсів діяльності, створення плану, програм і організація діяльності по реалізації проекту, включаючи його осмислення і рефлексію результатів діяльності.

Проектно-дослідницька діяльність — діяльність по проектуванню власного дослідження, що припускає виділення цілей і задач, виділення принципів добору методик, планування ходу дослідження, визначення очікуваних результатів, оцінка реалізуємості дослідження, визначення необхідних ресурсів. Є організаційною рамкою дослідження.

3. Розходження дослідницької і проектної діяльності

Головним результатом дослідницької діяльності є інтелектуальний продукт, що встановлює ту чи іншу істину в результаті процедури дослідження і представлений у стандартному виді. При цьому проектна організація процесу дослідження є засобом встановлення істини, способом найбільш ефективного просування пізнання. Необхідно підкреслити самоцінність досягнення істини в дослідженні. Часто в умовах дитячих конкурсів і конференцій можна зустріти вимоги практичної значимості, застосовності результатів дослідження, характеристику соціального ефекту дослідження. Така діяльність, хоча часто називається організаторами дослідницької, переслідує інші кінцеві цілі (самі по собі не менш значимі) — соціалізацію, напрацьовування соціальної практики засобами дослідницької діяльності. У цьому випадку дослідження (так само як і інші види діяльності — конструювання, організація) є засобом досягнення проектного задуму, а сам він (проектний задум) і його реалізація є головним змістом і цінністю здійснюваної діяльності. Керівник дитячої дослідницької роботи повинний добре розуміти, який граничний зміст має діяльність, яку він організує з учнями і до якого типу вона відноситься.

При організації освітнього процесу істотної є постановка задачі освоєння учнями різних типів діяльності (зокрема, дослідницької і проектної), що є ключовою умовою розвитку універсальних компетенції і навичок.

Реалізація дослідницьких задач. Не менш важливі обмеження накладають на тематику, характер і об'єкт досліджень вимоги вікової психології. Для підліткового віку характерні ще невисокий загальний освітній рівень, несформованість світогляду, нерозвиненість здатності до самостійного аналізу, слабка концентрація уваги. Надмірний обсяг роботи і її спеціалізація, що приводять до відходу у вузьку предметну область, можуть нанести шкоду загальному утворенню і розвитку, що є, безумовно, головною задачею в цьому віці. Тому далеко не кожна дослідницька задача, привнесена з науки, придатна для реалізації в освітніх установах. Такі задачі повинні задовольняти визначеним вимогам, виходячи з який, можливо установити загальні принципи проектування дослідницьких задач учнів у різних областях знань.

Класифікація задач по складності. Серед вимог, які ставляться до задач, є такі, як обмеженість обсягу експериментального матеріалу, математичного апарату обробки даних, обмеженість міжпредметного аналізу. По ступені складності аналізу експериментальних даних можна поділити задачі на задачі практикуму, власне дослідницькі і наукові.

Задачі практикуму служать для ілюстрації якого-небудь явища. У цьому випадку змінюється який-небудь параметр (наприклад, температура) і досліджується зв'язане з цим зміна, наприклад, обсягу. Результат стабільний і не вимагає аналізу.

Дослідницькі задачі являють собою клас задач, які можна застосовувати в освітніх установах. У них досліджувана величина залежить від декількох нескладних факторів (наприклад, забруднення місцевості в залежності від відстані до труби заводу і метеорологічних умов). Вплив факторів на величину, яка досліджується, являє собою прекрасний об'єкт для аналізу, посильного учням.

У наукових задачах присутно багато факторів, вплив яких на досліджувані величини прослідити досить складно. Аналіз таких задач вимагає широкого кругозору і наукової інтуїції і не застосовується в освітньому процесі.

Оформлення результатів дослідження у виді інтелектуального продукту. Представлення дослідження, особливо в сучасності, має вирішальне значення у всій роботі. Наявність стандартів представлення є характерним атрибутом дослідницької діяльності і виражені досить жорстко у відмінність, наприклад, від діяльності в сфері мистецтва. Таких стандартів у науці декілька: тези, наукова стаття, усна доповідь, дисертація, монографія, популярна стаття. У кожнім зі стандартів визначений характер мови, обсяг, структура. При представленні керівник і учень повинні із самого початку визначитися з тим жанром, у якому вони працюють, і строго слідувати його вимогам. Найбільш популярними на сучасних юнацьких конференціях є жанри тез, статті, доповіді. При цьому в цих формах можуть бути представлені і не тільки дослідницькі роботи, а, наприклад, ї реферати чи описові роботи.

4. Розрізнення творчих робіт учнів в області природних і гуманітарних наук

Аналіз робіт, які представляються на конференціях і конкурсах дозволяє виділити наступні їхні типи:

Проблемно-реферативні — творчі роботи, написані на основі декількох літературних джерел, що припускають зіставлення даних різних джерел і на основі цього власне трактування поставленої проблеми.

Експериментальні — творчі роботи, написані на основі виконання експерименту, описаного в науці і який має відомий результат. Носять скоріше ілюстративний характер, припускають самостійне трактування особливостей результату в залежності від зміни вихідних умов.

Натуралістичні й описові — творчі роботи, спрямовані на спостереження і якісний опис якого-небудь явища. Можуть мати елемент наукової новизни. Відмінною рисою є відсутність коректної методики дослідження. Однієї з різновидів натуралістичних робіт є роботи суспільно-екологічної спрямованості. Роботи, виконані в цьому жанрі, часто грішать відсутністю проробленого дослідницького підходу.

Дослідницькі — творчі роботи, виконані за допомогою коректної з наукового погляду методики, що мають отриманий за допомогою цієї методики власний експериментальний матеріал, на підставі якого робляться аналіз і висновки про характер досліджуваного явища. Особливістю таких робіт є необумовленість результату, що можуть дати дослідження.

При будуванні освітнього процесу на основі ідеї розвитку дослідницької діяльності учнів розумно враховувати наступні позиції:

1) реалізовувати обов'язкову базову освіту по всіх предметах з виконанням рекомендованої сітки годин, що дасть можливість учням у будь-який момент змінити предметний інтерес у реалізації учбово-дослідницької діяльності;

2) використовувати організаційні і змістовні можливості інтеграції програм загального і додаткового утворення на основі учбово-дослідницької діяльності;

3) включити в навчальний план блоки різних предметів, на основі яких буде розвиватися учбово-дослідницька діяльність, як у рамках шкільного компонента, так і в рамках блоку додаткової освіти;

4) вибудовувати індивідуальну освітню траєкторію для кожного учня за рахунок великої кількості курсів на вибір, використання елективних курсів, а особливо виконання індивідуальних дослідницьких робіт;

5) використовувати можливості літньої оздоровчої кампанії для проведення учбово-дослідницьких експедицій, що дає учнем можливість визначити напрямок поглиблення своєї освіти на найближчий навчальний рік, полегшує вибір предметної області і теми дослідницької роботи, необхідних елективних курсів;

6) реалізовувати дослідницький підхід на всіх етапах освітнього процесу (базовий і шкільний компонент основної освіти, додаткова освіта) для розвитку дослідницької позиції до світу, іншим, самому собі; а також розвивати здатності: шукати й аналізувати будь-яку інформацію, що надходить, зіставляти матеріал, отриманий при вивченні різних предметів і з різних джерел, виявляти проблемні питання, що вимагають додаткового осмисленні самостійно знаходити можливі шляхи рішення в проблемних ситуаціях.

Висновки

Дослідницька діяльність учнів — діяльність учнів, зв'язана з рішенням учнями творчої, дослідницької задачі з заздалегідь невідомим рішенням (на відміну від практикуму, що існують для ілюстрації тих чи інших законів природи) і яка передбачає наявність основних етапів, характерних для дослідження в науковій сфері, нормована, виходячи з прийнятих традицій: постановка проблеми, вивчення теорії, присвяченій даній проблематиці, підбор методик дослідження і практичне оволодіння ними, збір власного матеріалу, його аналіз і узагальнення, науковий коментар, власні висновки. Будь-яке дослідження, неважливо у якій області природних чи гуманітарних наук воно виконується, має подібну структуру. Такий ланцюжок є невід'ємною приналежністю дослідницької діяльності, нормою її проведення.

Дослідницька діяльність у своїй організації ґрунтується на принципах проектування, де дослідницький проект — рушійна форма побудови міжособистісної взаємодії дослідника і наукового керівника, у ході якого відбувається трансляція культурних цінностей наукового співтовариства. Освіта, таким чином, стає продуктивною, тому що в результаті є реальний вихід у закінченій і оформленій дослідницькій роботі.

Продукт у цьому випадку має скоріше не матеріальну, а інтелектуальну й особистісну цінність, стає значимим для самого творця даного продукту (учня). Крім того, дослідницький проект стає не тільки формою, засобом і принципом організації культурної взаємодії, але і мотивом цієї діяльності.

Важливо, щоб система виконання дослідницьких проектів базувалася не тільки на оцінці зовнішнього результату (підсумкової роботи), але і внутрішнього — розвитку дослідницької позиції, універсальних умінь.

ІННОВАЦІЙНА ВИХОВНА ТЕХНОЛОГІЯ – КОЛЕКТИВНІ ТВОРЧІ СПРАВИ

Колективні творчі справи – це перш за все повноцінне життя старших і молодших вихователів і вихованців і в той же час їх спільна боротьба за покращення навколишнього життя. В цьому житті, в цій боротьбі педагоги виступають як старші друзі дітей, діючі разом з ними і попереду них.                                                        Постійна багатостороння турбота один про одного, про свій колектив, про оточуючих людей, про далеких друзів, пошук кращих засобів цієї турботи, все більш чітка організація свого життя, різноманітних справ на користь і радість своєму колективу і іншим людям – ось що згуртовує вихователів і вихованців.                               

І чим багатша цілеспрямованість, організованість спільного життя, спільної боротьби старших і молодших, тим ефективніший той багатосторонній виховний процес, який іде “по ходу”, в глибині цього життя: і виховні дії педагогів (прямі і переносні, відкриті і таємні), і взаємний вплив самих вихованців один на одного, і самовиховання старших і молодших.                                                                                                   

Суть кожної справи – турбота про свій колектив, один про одного. Про оточуючих людей. про далеких друзів.                                                                    

Справа ця – колективна, тому що здійснюється разом – дітьми і старшими друзями як їх спільна турбота.                                                                                         

Справа ця –творча колективна, тому що представляє собою спільний пошук кращих рішень життєво важливих завдань, тому що створюється спільно – не тільки виконується. Але і організовується: задумується, планується, оцінюється . Вона творча ще й тому, що не може перетворитися в догму, робитися по шаблону. А завжди виступає в різних варіантах, завжди проявляє нові свої можливості, тому що вона – частина життя!!!                                                                                                  Колективні творчі справи відрізняються одна від одної перш за все за характером спільної практичної турботи, яка виступає на перший план: трудової або суспільно-політичної, пізнавальної або художньо-естетичної, спортивно-оздоровчої або організаційної. Але в кожній, колективній творчій справі (КТС) вирішується багато педагогічних завдань, проходить розвиток колективних, демократичних основ життя, самостійності, ініціативи дітей, самоврядування, активного громадянського відношення до людей і оточуючого світу. КТС, збагачуючи колектив і особистість соціально цінним досвідом, дозволяє кожному проявити і вдосконалити кращі людські задатки і здібності, потреби і відношення.                                                                   

КТС – це спосіб організації яскравої, наповненої трудом і грою, творчістю і товариськістю,  радістю життя.                                                                            

Сила кожної КТС в тому, що вона потребує спільного пошуку, дає йому поштовх і відкриває для нього широкий простір. Тому в кожній із цих справ - гнучка форма і багатий, різноманітний зміст, нестандартні варіанти.

 

 

                       КРЕДО КОЛЕКТИВНОГО ТВОРЧОГО ВИХОВАННЯ:

«Кожна справа – з користю, інакше – навіщо.

Кожна справа – людям, інакше – навіщо.

Кожна справа – творчо, інакше – навіщо.

Наша мета – щастя людей!

Ми переможемо – інакше бути не може!»

  Сутність технології колективного творчого виховання — формування особистості в процесі роботи на користь інших людей; в організації певного способу життя колективу, де все грунтується на засадах моральності та соціальної творчості.

Технологія колективного творчого виховання дасть можливість удосконалювати пізнавально-світоглядну, емоційно-вольову та дієву сфери особистості учня й педагога.

Ця технологія — особистісно орієнтована, бо кожній дитині знайдеться справа для душі, яку вона може організувати, зробити краще, ніж інші. Сьогодні учень керує, організовує, творить спільно з іншими такими ж зацікавленими людьми. Завтра він з такою самою зацікавленістю візьме участь у новій колективній творчій справі, але вже в ролі виконавця. Ця технологія об'єднує ділову та міжособистісну сфери діяльності людини.

Особливість технології полягає в тому, що між вихователями та вихованцями складаються в процесі діяльності суб'єкт-суб'єктні взаємини, в силу яких і вчитель, і учень рівною мірою почуваються відповідальними за якісне виконання поставлених завдань.

Одна з головних ідей методики колективного творчого виховання — формування особистості через єдиний виховний колектив, з однаковими вимогами до старших і молодших. Творчий підхід до процесу виховання забезпечується як групою засобів дружньої виховної турботи (збудження, переконання, привчання, дружньої поваги, довіри, схвалення, "секретного договору"), співдружності старших та молодших колективів, роботи з рідними вихованців, співдружності педагогів, так і основними виховними засобами (колективна організаторська діяльність, колективні творчі справи, творчі ігри, творчі свята).

Колективні творчі справи — це, передусім, прояв життєво-практичної громадської турботи про поліпшення спільного життя, це сукупність певних дій на загальну користь та радість. Це справа колективна, тому що планується, готується, здійснюється і обговорюється всіма учасниками. Вона — творча, тому що на кожній стадії її здійснення і учні, і педагоги ведуть пошук найкращих шляхів вирішення спільного завдання; бо справа не робиться по шаблону, завжди розкриває нові можливості її учасників. Колективні творчі справи розрізняються за напрямками виховання: громадські, трудові, пізнавальні, спортивні, оздоровчі, художньо-естетичної творчості тощо.

Технологія колективного творчого виховання припускає:

— створення колективу на основі прагнення до високих ідеалів, привабливих для дітей, які формуються життєвою позицією педагога та справами, скерованими на громадську турботу про поліпшення навколишнього життя;

— побудову колективу на принципах змінності всього активу, колективного планування, організації та аналізу спільних справ,"взаємин, вчинків; .

— організацію діяльності, суспільне значимої (для людей), особистісно значимої ("творчо — інакше навіщо"), художньо-інструментованої (ритуалами, законами, традиціями), одухотвореної щирістю, гумором і розумінням дорослими потреб дитинства;

— особливу позицію педагога, як старшого товариша, здатного до співпраці з вихованцями, позицію, що забезпечує повне взаєморозуміння, взаємодію колективів педагогічного (старших друзів) та дитячого (друзів молодших).

Основними умовами виховної ефективності колективних творчих справ є:

— єдність життєво-практичного та виховного спрямування для поліпшення життя всередині колективу та навколишнього життя;

— творчий характер кожної справи: здійснення неперервного пошуку найкращих рішень життєво важливих завдань на всіх стадіях організації;

— єдність окремих стадій організації кожної справи.

У технології колективного творчого виховання головне — "жити заради усмішки іншого", що і породжує радість творчого самовираження в поєднанні з потребою бути корисним людям.

Основний педагогічний результат технології — розвиток громадянської самосвідомості та здібностей до соціальної творчості.

Мета технології — забезпечувати соціальне замовлення на людину нового, демократичного суспільства, якій притаманна активна життєва позиція.

Здійснення життєво-практичної сторони кожної колективної творчої справи визначає реалізацію таких виховних завдань:

— виховні завдання, які ставлять вихователі в процесі організації колективної творчої діяльності. вирішуються непомітно для вихованців, їх відкривають вихованці — в тій чи іншій мірі — при обговоренні результатів колективної творчої справи, і вони стають їхніми вимогами до себе:

— у процесі колективної творчої діяльності здійснюються в тісній єдності завдання різноманітних частин виховання: громадянського, морального, трудового, розумового, фізичного, естетичного;

— у процесі колективної творчої діяльності розвиваються в єдності всі три сторони особистості: пізнавально-світоглядна (знання, погляди, переконання, ідеали), емоційно-вольова (почуття, прагнення, інтереси, потреби), діяльнісна (уміння, навички, звички, здібності, риси характеру);

— у процесі колективної творчої діяльності реалізуються різні функції виховної діяльності: вихователі передають готовий суспільне цінний досвід вихованцям, ті оволодівають цим досвідом і створюють новий досвід разом з вихователями та під їх керівництвом: відбувається поєднання цього досвіду з попереднім, обмін поєднаним досвідом, його закріплення та нагромадження у вигляді позитивних традицій, подальший їхній розвиток;

— у процесі колективної творчої діяльності взаємопов'язане здійснюються різні ланки спрямованого виховання: виховання та самовиховання учнів і педагогів як особистісне, так і взаємне.

     Збір народження колективу — закладають перші традиції колективу: назва, девіз, емблема, пісня-гімн тощо.

Колективна організаторська діяльність — безпосередня участь вихователів та вихованців у плануванні життя колективу, в організації виконання плану, у підбитті підсумків зробленого для поліпшення свого та навколишнього життя.

Колективне планування — творча організаторська справа, коли кожний член колективу бере участь у розкритті перспектив, у пошуку та виборі спільних дій на новий період, у розробці конкретного плану таких дій.

Стадії КТС — етапи організації та проведення колективної творчої справи, їх налічують шість: колективне цілепокладання, колективне планування, колективна підготовка справи, проведення справи, колективний аналіз, найближча післядія.

Терміновий загальний збір — обговорюється будь-яка подія, що потребує негайного колективного рішення. Скликається за ініціативою ради колективу.

Чергування творчих доручень (ЧТД) — один із прийомів колективного організаторського життя. Являє собою поєднання (серію) декількох постійних справ, які виконує по черзі кожний первинний колектив для загального колективу та для навколишніх людей.

 

До основи організації колективного творчого виховання покладено такі структурні компоненти технології:

1. Колективна організаторська діяльність.

2. Колективна творчість.

3. Колективна постановка мети.

4. Ситуації - взірці.

5. Емоційне насичення колективного життя.

6. Суспільне спрямування діяльності колективу.

 Базовим компонентом технології є колективна організація діяльності, тобто такий спосіб її організації, за якого всі члени колективу залучаються до процесу планування, підготовки, виконання та аналізу спільних справ. Така методика роботи формує в учнів навички побудови ефективних міжособистісних відносин у колективі, вміння вирішувати завдання, враховуючи інтереси і кожного члена колективу, і справи в цілому.

Оформлення результатів дослідження у виді інтелектуального продукту. Представлення дослідження, особливо в сучасності, має вирішальне значення у всій роботі. Наявність стандартів представлення є характерним атрибутом дослідницької діяльності і виражені досить жорстко у відмінність, наприклад, від діяльності в сфері мистецтва. Таких стандартів у науці декілька: тези, наукова стаття, усна доповідь, дисертація, монографія, популярна стаття. У кожнім зі стандартів визначений характер мови, обсяг, структура. При представленні керівник і учень повинні із самого початку визначитися з тим жанром, у якому вони працюють, і строго слідувати його вимогам. Найбільш популярними на сучасних юнацьких конференціях є жанри тез, статті, доповіді. При цьому в цих формах можуть бути представлені і не тільки дослідницькі роботи, а, наприклад, ї реферати чи описові роботи.

4. Розрізнення творчих робіт учнів в області природних і гуманітарних наук

Аналіз робіт, які представляються на конференціях і конкурсах дозволяє виділити наступні їхні типи:

Проблемно-реферативні — творчі роботи, написані на основі декількох літературних джерел, що припускають зіставлення даних різних джерел і на основі цього власне трактування поставленої проблеми.

Експериментальні — творчі роботи, написані на основі виконання експерименту, описаного в науці і який має відомий результат. Носять скоріше ілюстративний характер, припускають самостійне трактування особливостей результату в залежності від зміни вихідних умов.

Натуралістичні й описові — творчі роботи, спрямовані на спостереження і якісний опис якого-небудь явища. Можуть мати елемент наукової новизни. Відмінною рисою є відсутність коректної методики дослідження. Однієї з різновидів натуралістичних робіт є роботи суспільно-екологічної спрямованості. Роботи, виконані в цьому жанрі, часто грішать відсутністю проробленого дослідницького підходу.

Дослідницькі — творчі роботи, виконані за допомогою коректної з наукового погляду методики, що мають отриманий за допомогою цієї методики власний експериментальний матеріал, на підставі якого робляться аналіз і висновки про характер досліджуваного явища. Особливістю таких робіт є необумовленість результату, що можуть дати дослідження.

При будуванні освітнього процесу на основі ідеї розвитку дослідницької діяльності учнів розумно враховувати наступні позиції:

1) реалізовувати обов'язкову базову освіту по всіх предметах з виконанням рекомендованої сітки годин, що дасть можливість учням у будь-який момент змінити предметний інтерес у реалізації учбово-дослідницької діяльності;

2) використовувати організаційні і змістовні можливості інтеграції програм загального і додаткового утворення на основі учбово-дослідницької діяльності;

3) включити в навчальний план блоки різних предметів, на основі яких буде розвиватися учбово-дослідницька діяльність, як у рамках шкільного компонента, так і в рамках блоку додаткової освіти;

4) вибудовувати індивідуальну освітню траєкторію для кожного учня за рахунок великої кількості курсів на вибір, використання елективних курсів, а особливо виконання індивідуальних дослідницьких робіт;

5) використовувати можливості літньої оздоровчої кампанії для проведення учбово-дослідницьких експедицій, що дає учнем можливість визначити напрямок поглиблення своєї освіти на найближчий навчальний рік, полегшує вибір предметної області і теми дослідницької роботи, необхідних елективних курсів;

6) реалізовувати дослідницький підхід на всіх етапах освітнього процесу (базовий і шкільний компонент основної освіти, додаткова освіта) для розвитку дослідн


Copyright MyCorp © 2017
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz